Заочно провалені перемовини в Женеві Росія-НАТО: що далі?

Американо-російські перемовини в Женеві, як й засідання комісії Росія-НАТО та саміт з ОБСЄ, проваляться. Це очевидно хоча б з офіційної заяви заступника міністра зовнішніх справ РФ Сергія Рябкова.

Перемовини з питань безпеки між США та РФ

Останній в категоричній формі підтвердив, що Москва не збирається вести жодних перемовин із Заходом. Тобто або Європа та США погоджуються на розподіл сфер впливу в Європі та Центральній Азії, а заодно нададуть письмові гарантії непросування НАТО на Схід та підтвердять відмову України від НАТО і ЄС, або Москва військово-технічними заходами гарантує собі власну безпеку.

Що таке “військово-технічні заходи”, ми бачимо на прикладі Казахстану: захоплення стратегічних підприємств, промислових об’єктів, транспортної та енергетичної інфраструктури. Сюди ж можна додати анексію політичних інститутів, придушення народних протестів, введення в тому числі інтернет-цензури, зовнішню ізоляцію країни. Тобто мова йде про гібрідну агресію та блокування політичного розвитку держави з перспективою прив’язки її до так званого “русского міра”.

Звідси виникає резонне питання: для чого тоді така зовнішня активність — предмета перемовин немає. По яким пунктам домовлятися, якщо результат перемовин вже відомий?

Декларація намірів другої "холодної війни"

Ми звикли, що перемовини відбуваються, коли дві (або більше) сторони хочуть дійти порозуміння та розробити спільний механізм подолання проблеми, яка виникла між ними. Дуже стандартна ситуація, адже кожна країна має свої національні інтереси, розуміння принципів внутрішньої та зовнішньої політики. В Євросоюзі довго приймаються рішення не тому, що там квола бюрократія, а тому, що кінцеве рішення має враховувати інтереси всіх членів ЄС.

Перемовини в Женеві між США та РФ: чи призведуть вони до холодної війни - 2

Але компроміс неможливий тоді, коли філософія та спосіб мислення перемовників геть різняться між собою. Як в даному випадку: США та країни Європи виходять із принципів міжнародного права. Для них будь-який “діл” має бути оформлений юридично та на основі досягнутих порозумінь, тобто домовленостей.

Росія, в свою чергу, мислить простором, а не правом. Для неї важливий контроль за географію, а не вирішення проблеми. А тим більше її правове оформлення та пропозиція подолання кризи.

Нав’язування своєї політики — це не тактика і навіть не стратегія Кремля. Це такий спосіб життя, габітус: ми вас нагнемо, примусимо виконувати наші ультиматуми, а вже потім розходимося по своїх хатах. Далі вирішуємо самі, що робити. Без врахування інтересів країн-сусідів, зрозуміло

В такому контексті перемовини в Женеві — це не перемовини в західному розумінні слова. Це декларація намірів “холодної війни”. Фіксація позицій того боку кордонів. Якщо Захід в широкому сенсі не поступиться своїми принципами, то після саміту Росія-НАТО розпочнеться Друга холодна війна. Офіційно.

Транзит влади в РФ

Але є декілька аспектів російської внутрішньої політики, на які слід звернути увагу.

По-перше, транзит влади “від Путіна до Путіна” триває. Російському диктатуру необхідно інституційно закріпити свій “вічний” політичний статус. Можливо, він очолить якусь Державну Раду, перетворивши президента в символічну фігуру. Можливо, обере інший спосіб залишиться при владі після 2024 року, коли закінчаться його конституційні повноваження.

Володимир Путін між війною та транзитом влади

Все це несуттєво. Важливо оформити новий політичний режим в РФ таким чином, щоб йому не загрожував ні внутрішній, ні зовнішній ворог. Опозиція в Росії подавлена. Тепер необхідно відбити, - в буквальному сенсі слова, - будь-яке бажання народу мати справедливу владу. Тому спочатку придушили “кольорову революцію” в Біларусі, а зараз — повстання в Казахстані. Щоб не кортіло бунтувати, як в Україні. Бо влада в Росії священа, бунт проти бога обертається смертю. Дуже уважно читайте Достоєвського: фашистське мислення водночас мислення рабське.

Проблема в тому, що “залізна завіса” просто так не опускається. Сучасна РФ — не СРСР, який від самого початку свого народження був напівзакритою територією. Путіну же необхідно отримати згоду на “закриття” країни, а відповідно, на показове встановлення диктаторського режиму за наявності безпеки для себе та свого оточення.

Це означає й отримання підконтрольних територій, і гарантування збереження грошей на заході, і хоча б “замороження” санкцій у разі загострення військово-політичної ситуації на Сході України та на півночі Казахстану.

Про те й будуть домовляться. Про розподіл сфер впливу. В Кремлі справедливо думають: якщо не вийшло з Україною, але вийшло з Біларусью і майже з Казахстаном, то, може, вдасться домовитися про примушення Києва до виконання Мінських угод. Хоча б так, - інакше горезвісний транзит влади не відбудеться.

Знову ж географічна логіка: для того, щоб політично “закрити” країну, необхідно її закрити територіально та інформаційно. Бог з ними, з балтійськими країнами, але Україна, Біларусь, Грузія, Казахстан мають бути дружніми та лояльними. З Азербайджаном не дуже вийшло, але тут не тисячі спільних кілометрів як з Україною та Казахстаном. Хоча, в принципі, ніхто не дасть гарантій того, що Кремль не захоче воювати з Баку у випадку “раптового зникнення” клану Алієвих. Азербайджан, здається, це дуже добре розуміє, а тому надшвидкими темпами рухається в бік братньої для нього Туреччини.

По-друге, за означеною логікою, Україна та Казахстан мають бути переформатовані під геополітичні стандарти Білокам’яної. А це можливо зробити тільки в тому випадку, якщо політична та економічна еліти обох держав зміняться на проросійські, а всіх інших політиків витиснять на той же Захід. Приклад — Біларусь та Казахстан.

Плюс — девестернізаця економіки України та Казахстану. Ніякого ЄС і НАТО. З РК складніше — там панує Китай, хоча васал з сувереном завжди домовлиться.

З Києвом складно. Не бажає він відмовлятися в прозахідного вектора. Скупити або захопити підприємства теж не вдається, - проект Малоросія провалився. Залишаються хіба що “військово-технічні засоби”. Тобто повзуча гібрідна війна.

Або скидання тактичної ядерної зброї в районі Слов’янська. Інакше примусити Київ девестернізуватися не вдасться.

Чи змовчить Захід, якщо Москва надумає реалізувати такий сценарій? Навряд чи. Тому й ведуться перемовини. Щоб знати межі відповідної реакції.

Третій момент — інформаційно-пропагандистський. Москві наплювати на Спутнік або Russia Today. Питання ширше - відновлення інформаційної інфраструктури “холодної війни”. Технологія відключення інтернету наразі опрацьовується в Біларусі та Казахстані, який має площу за мільйон квадратних кілометрів. Так що наступна — Росія, але після того, як транзит влади буде завершено.

А от західні держави хоча й отові працювати з фейками, але тільки не перезапускати “свободу” і “голоси”. До того ж у нього немає власних сучасних міфологем. 50 років тому було все ясно: добро-зло, капіталізм-соціалізм, “вісь зла”, розподілені сфери впливу і “глушилки”. Мільярди доларів, що працюють на розбещення совкового способу життя.

Зараз всього цього немає. І запропонувати, відверто кажучи, нічого. Росія замкнеться і все.

До того ж Захід не хоче і не готовий до пропагандистської війни. І не вбачає в цьому ніякого сенсу.

Москва зі своїм “русскім міром” створила цілий альтернативний світ, куди хоче загнати найближче оточення. Питання лише в тому, чи вистачить у Кремля ресурсів чи все “зхлопнеться” до 2024 року.

І наскільки великою кров’ю обернуться всі задумані Путіним “військово-технічні заходи”.

3  сценарії втручання Росії

На практиці це означає, що Росія може задіяти 3 сценарії:

  1. Військові удари по українській промисловій інфраструктурі — АЕС, ТЕЦ, ГЕС, ракетні заводи, ГТС звичайно. В надії на внутрішню кризу, спрямовану проти Зеленського та “слуг народу”. Поки в Києві Майдан, захопити Дніпро, Харків, Запоріжжя та південь України. Контроль над Дніпром — це контроль над Києвом.
  2. Спровокувати пасіонарну частину населення на радикальні дії. Грубо кажучи, короткочасна громадянська війна — це також вихід. Миротворці, захоплення стратегічних підприємств, уникнення великих втрат — для Путіна важливо зберегти стабільність в самій Росії. Без тисяч гробів з українського та казахського фронтів.
  3. Сценарій одночасного наступу російських військ, звичайно, ніхто не відкидав. Особливо коли можна наступати ще й з Біларусі та Придністров’я. Але це можливо тільки в разі виникнення безвладдя в Києві та повалення режиму Зеленського.

Інакше кажучи, можуть бути задіяні елементи всіх трьох означених сценаріїв. 2022 рік обіцяє бути дуже важким для України.

Климкин, Данилюк и Рябошапка намерены создать партию в противовес Слуг Народа Климкин, Данилюк и Рябошапка объединяются против Зеленского Климкин, Данилюк и Рябошапка заявили о создании „платформы для преодоления... 30 листопада 2020 / Політика
Нарды - древнейшая игра для знати и планирования войны Военная история игры в нарды Сейчас трудно сказать, где были придуманы нарды. Однако историки считают,... 20 червня 2019 / Цікавий світ
Рынок недвижимости в Баку. Самый дорогой город в закавказском регионе Рынок недвижимости Баку Баку за последние 15 лет превратился в современный универсальный город.... 30 січня 2019 / Ринки
Украина может столкнуться с проблемами в экономике - эксперт Украина не имеет ресурсов отстаивать свои интересы На прошлой неделе Президент Украины Петр Порошенко выступил с заявлением... 18 квітня 2018 / Лідери
Погода