Підсумки 2021 року: вагнергейт, закон про олігархів, скандали

2021 рік, що минає, виявився для України на диво подієвим, наповненим нескінченними скандалами і феєричною ганьбою влади.

У Кривому Розі вбили міського голову

Ми пережили все: від бігства «вічного міністра» Авакова до вагнергейту, від виборів на Івано-Франківщині, де обкатали модель мажоритарних виборів без участі громадянського суспільства до спроб призначення своїх мерів, як це сталося в Запоріжжі і майже вийшло в Харкові.

Ми також пережили дуже дивні вбивства в Кривому Розі, де місцевий голова, який переміг, правив менше року і був убитий в результаті кримінальних розбірок або покінчив життя самогубством. Відомство Монастирського із цього приводу мовчить, але факт у тому, що на батьківщині Зеленського «зачистили» всю тамтешню політиxye та й бізнесову еліту. І це нова реальність, з якою нам, українцям, доведеться жити.

Ключовий момент української політики 2021 року

Безумовно, вагнергейт є ключовим моментом української політики 2021. Після скандалів, викриттів CNN, Інсайдера та Беллінгкет символічні та електоральні позиції зекоманди різко похитнулися. Для влади очевидною стала необхідність контролю над телевізійним простором України: видосики, інстаграми, тиктоки вже не так ефективні, як у 2019 році; критики влади стає дедалі більше, як й негласної цензури через фабрики інтернет-ботів; рейтинг президента та правлячої партії неухильно котиться до заходу сонця.

Вагнергейт. Хто провалив спецоперацію?

Безумовно, сам Зеленський та «Слуга Народу» все ще у лідерах електоральних симпатій. Але влада вже пройшла Рубікон; постійні скандали, провали та брехня перших осіб держави перестали впливати на політичні симпатії громадян.

Ось що важливо: ні падіння рівня життя, ні зростання тарифів на ЖКГ, ні інфляція не подіяли на уми наших громадян. Соціальна проблематика насправді не цікава українцям.

Вплинула очевидна зрада з боку Зеленського та Єрмака. Віртуозно підготовлена Україною, США та Туреччиною спецоперація з затримання бандитів із ПВК «Вагнер», які воювали на Донбасі, провалена з вини саме цих людей.

Суспільство, як завжди, розділилося - 50 на 50 - але рожеві окуляри воно поступово знімає. Раціональні аргументи вже хоч якось діють. Але все одно люди живуть телевізійними фейками, оцінюючи політичні події по яскравій телевізійній картинці, без врахування своїх матеріальних інтересів.

До речі, "вагнергейт" також прийшов з блакитних екранів. Провладні телевізійні канали мовчали, нейтральні зайняли войовничу позицію «ми нічого не знаємо, щось там сталося», а опозиційні ЗМІ виявилися настільки слабкими, що не змогли сколихнути хвилю громадської думки.

Люди неабияк занурені в насущні проблеми, а цензура працює на стільки успішно, що не помітна для обивателя, який поринув у болото повсякденних проблем.

Очевидно і те, що горезвісні 25% і 73% законсервовані та ізольовані взаємною ненавістю. І справа не лише у протистоянні Зеленський-Порошенко. Проблема в ціннісному розколі та у виборі способів мислення. Перші виходять із пріоритетності демократії, національних інтересів та економічної свободи, тоді як для інших важлива упорядкованість території, на якій вони живуть. І не важливо, кому ця територія (у правовому та політичному сенсах) належить.

Іншими словами, українці доросли до виборчого захисту своїх індивідуальних прав, але вони не готові сприймати свободу і тим більше незалежність з усіма її громадянськими імперативами: правом, судами, виборами, самоорганізацією груп за спільними інтересами. Дивна річ після двох майданів. Захистити «крайні» інтереси ми можемо, а ось натиснути на владу та змусити її працювати на громадян – ні.

Адже держава існує для вільних громадян, - ось у чому справа. А ми звикли сидіти у владі на шиї та споживати безкоштовні бюджетні «плюшки». Психологія рабів збереглася, і саме вона диктує вибір «гарних», тоді як суспільство потребує «розумних».

"Закон про олігархів" - правда та реальність

Безумовно, «закон про олігархів» не лізе у жодні правові рамки. Він антиконституційний за суттю та авторитарний за змістом. Вся влада тепер належить РНБО — це таке радянське політбюро, яке фактично керує країною.

Президент, Верховна Рада, Кабінет міністрів перетворені на імітуючі владу структури, хоча сама влада приватизована трьома людьми - Зеленським, Єрмаком і Даниловим. Ця трійця зараз встановлює свої правила гри, підмінюючи собою закон та конституцію.

Власне кажучи, скандали навколо зекоманди — це не стільки неприємні з погляду суспільної моралі події, скільки насаперед ігнорування навіть тих норми, які вони встановлюють. Абсолютно варварська поведінка, що характерна для середньовічної Франції епохи етатизму. Пам'ятаєте горезвісну «держава — це я»?

Щоправда, в Україні є свої особливості.

Справа в тому, що «закон про олігархів» не взявся зі стелі. І справа не в тому, що РНБО без суду та слідства може оголосити будь-якого успішного бізнесмена «олігархом», а потім відібрати у нього бізнес.

Закон про олігархів - про що він?

Проблема в узурпації влади, яка розпочалася в перший же день президентства Зеленського. Тоді він незаконно розпустив парламент, потім — Конституційний Суд, потім була заблокована діяльність Верховного Суду, де факто скасована децентралізація, попутно відбирали податкову базу громад, скасували вибори сільських старост, приватизували ДБР, НАБУ та ГПУ, перетворили Нацгвардію на особистий силовий підрозділ Президента.

І лише тоді ухвалили «закон про олігархів». Що цілком логічно: спочатку знищення українських політичних інституцій, потім «реформа» силового блоку, точніше його перепідпорядкування собі коханому, і лише після цього — створення законодавчих механізмів перерозподілу великих шматків власності.

«Велике будівництво», «Велика реставрація», дороги, лобістські ініціативи на користь Коломойського, поки що телевізійне протистояння з Ахметовим, у якого відбирають сонячні електростанції плюс антиолігархічний закон, - все це події одного ладу.

Влада послідовно «будує свою країну», перетворюючи Українську державу на пострадянську резервацію, де правлять «красиві», «смішні», «чесні», але не «розумні».

Висновок один: в Україні встановлено режим персональної влади. Поки що у м'якій, лайт-формі. Але попереду вибори. А за плечима у команди президента кричать вагнерівці, передані ворогові райони Донбасу, катастрофічна ситуація на енергоринку, убиті субсидії та соціальні виплати.

В цьому проблема всіх диктаторів: відмовляючись від інституцій і власноруч граючись з країною, вони замикають на собі відповідальність перед народом. Звалити все на Шмигаля чи якогось там Арахамію або Колю-котлету вже неможливо. Персональна влада – це час персональної відповідальності. І воно поступово приходить. Хоча відповідати за свої дії вони не хочуть.

Від падіння монобільшості до перерозподілу власності

Парадокс, але 2021 рік вбив монобільшість. «Слуги» самі визнають, що реальних членів партії трохи більше тисячі. Такої кількості багнетів явно недостатньо навіть для утримання контролю над парламентом. А тут ще обласні, районні, міські, сільські та інші депутати. Плюс відповідні адміністрації, міністерства, відомства, держкомпанії та інші елітні підрозділи "вертикалі влади".

Монобільшості більше не існує

Звичайно, що виникають скандали, - дилетантизм в політиці нічим не відрізняється від дилетантизму на виробництві чи в науці.

До того ж досвіду партбудівництва у них немає, що таке адміністративне управління вони не знають, що таке політика і як тривають політичні переговори — це взагалі інтелектуальний зашквар...

Депутати йдуть зі “Слуг Народу” і розпочинають власні політичні проекти. Це Тимошенко здатна проводити регулярні чистки партійних рядків. Або правоцентристи перезапускатися в залежності від результатів президентських виборів — від «Нашої України» до «Європейської Солідарності». Навіть промосковські сили пройшли шлях від Партії Регіонів до ОПЗЖ. Тільки «слуги» не здатні зібратися та хоча б проголосувати.

І тут з'являється системна інтрига. Якщо монобільшості немає, то парламентську більшість, що голосує, потрібно створити. Звідки взяти корисних депутатів? Із резервів олігархічних груп, звичайно. «За майбтутнє» та «Довіра» завжди прийдуть на допомогу.

Але ці два об'єднання контролюються Коломойським. Вони лобіюють інтереси однієї людини і голосують виключно «за гроші». Ніхто не працює проти себе та власних інтересів.

А відтак для чого потрібно було змінювати політичну систему і приймати “закон про олігархів”?

Після продажу землі ми побачимо ще процес реприватизації. Власність в Україні розподілено незаконно. Вони нам пояснять. А заодно 2022-й стане роком нових великих власників. Не олігархів, зрозуміло.

Инженеры надеются в ближайшие годы решить проблему долговечности литиево-воздушных батарей Почему литиево-воздушные батареи недолговечны? За последние два десятилетия ученые не смогли преодолеть проблемы,... 21 січня 2022 / Наука та технології
Кто возглавит ОП? Что будет, если Ермак остается на российском направлении? На место Ермака претендуют Трофимов и Стефанчук По всей видимости, Владимир Зеленский созрел для смены главы своего... 13 травня 2020 / Право
Как правильно пить виски? Все зависит от культуры потребления крепких спиртных напитков Лайфхак: как правильно пить виски Современная массовая культура создала специфический образ виски... 02 грудня 2018 / Дрес код
Что произойдет после 2021 года? Что ожидать от союзного государства России и Белоруссии? Батька усиленно сопротивляется Дни Беларуси сочтены. По крайней мере, до 2021 года в Москве попытаются... 17 лютого 2019 / Країни
Погода