ВизиЯ Точка зрения Политика США та партнери хочуть розмовляти з активистами, а не з владою

«Кримська платформа» перетворюється в неофіційний захід

Дмитро Розумков скликає засідання парламенту на 23 серпня яке пройде на фоні “Кримської платформи”. Заплановані акції набувають все більш формального характеру. Так, для галочки: влада просто демонструє, що про окупований півострів нібито не забули, про нього слід говорити, але чітких політичних меседжів ми, скоріш за все, не почуємо. Як і новин з дипломатичного фронту — два роки тотального мовчання та згортання міжнародних проектів приносять свої невтішні плоди.

Зеленський стверджує, що ЄС приєднається до Кримської платформи

Зокрема, тимчасовий повірений у справах Штатів в Україні Джордж Кент заявив, що в Київ прибуде “член Кабінету”, але не президент чи віце-президент США. За інформацією “Дзеркала тижня”, мова йде або про нинішнього посла в Сербії Ентоні Годфрі, який відрізняється проросійськими поглядами, або про Деніела Розенблюма. Останній працює в Ташкенті.

Іншими словами, рівень взаємодії знижується до мінімально необхідного. Звичайно, що ніхто Україну здавати Кремлю не збирається, але й про високий рівень підтримки, як в2015-2020 роках, слід забути. Тепер американці будуть мати справи з громадськими організаціями, ігноруючи державні інституції. Уряд та адміністрація Зеленського, як і сам український президент, Заходу не цікаві.

Той же Кент заявив, що минулого тижня зустрічався з Рефатом Чубаровим, Мустафою Джемілєвим, а також із заступницею міністра Еміне Джапаровою. Саме ці політики виступають головним джерелом інформації про ситуацію в окупованому Криму. А також лідерами структур, - Меджліс кримсько-татарського народу, - що здатні впливати на прийняття рішень з боку парламенту або Офісу Президента.

Джордж Кент зустрічався з Чубаровим і Джемілєвим

Щоправда, Володимир Зеленський підписав закон, що визнає киримли і кримчаків корінними народами України. В той же час не зовсім зрозуміло, яа влада планує вирішувати наступні проблеми.

  1. Політичний статус кримських татар. Повертати автономію ніхто їм не збирається. В уряді здебільшого заговорюють проблему, сподіваючись на те, що окупація півострова — надовго. До того ж багато з українських політиків, - з демократичного табору! - впевнені, ныбтио киримли є потенційними сепаратистами і хочуть приєднатися до Туреччини. Відповідно, говорильня про “захист кримських татар”продовжується, але реальні кроки відкладаються на невизначений термін.
  2. Про окупацію Азовського моря, причорноморського та приазовського узбережжя взагалі ніхто говорити не збирається, хоча ми маємо катастрофічну економічну ситуацію на півдні Запорізької та Донецької областей. По факту, неокуповану частину так званого “південного сходу” все ж таки окупували, а Київ боязливо підбирає дипломатичні вислови, аби не образити Кремль. Коли Зеленського декілька місяців тому спитали, як він збирається деокуповувати морські торговельні шляхи України, він відповів: “А що ми можемо запропонувати Путіну?”. Розумієте? Влада думає, що вона торгується і вся проблема в економіці. Не в тому, що Росія впевнена в неіснуванні України і не в тому, що “Кієв — мать городов русскіх”, а тому, що ринки збуту не поділили. Економічна війна, що за невідомих причин переросла в окупацію Криму та в війну на Донбасі. До речі, ніхто ж не питав головнокомандуючого “чий Крим?” і “що відбувається на Донбасі?”.
  3. Після загострення військово-політичної ситуації в березні-квітні цього року, коли вірогідність повномасштабного російського вторгнення наблизилось щонайменше до 90%, стало очевидно: західний світ не хоче бачити Росію на своїх кордонах, а порушення міжнародного права (окупація та анексія територій чужих держав) сприймається абсолютним злочином. А тому перебування іноземних військ на території України стає одним із головних факторів національної безпеки. Що це означає? В першу чергу, необхідність зміни Конституції та позначення в ній права на розміщення баз НАТО на нашій території. По-друге, “вічне”, до повної деокупації, проведення міжнародних військових навчань, бажано поблизу Кримського півострова. Хоча б так.

І всі відповідні дії мають бути проголошені на “Кримській платформі”, - тоді офіційні заяви Банкової набувають нового політичного сенсу. Але ж якщо продовжиться гра “ми такі нещасні, допоможіть нам, будь ласка”, то і сенсу приїжджати до Києва немає. Що робити тут західним партнерам, якщо Україна сама не визнає війну війною, маніакально шукаючи порозуміння з агресором?

Насправді “Кримська платформа” — це шанс реанімувати міжнародну коаліцію, попутно надавши гарантії виконання попередніх домовленостей з нашими трансатлантичними партнерами. Адже Вашингтон та Брюссель вимагають тільки одного: чіткої позиції державних структур та роботи за попередніми домовленостями. Складно працювати з тими, хто не розуміє, що таке право і що перемога на виборах не означає перегляду базових принципів зовнішньої/внутрішньої політики.

Інакше кажучи, вони вимагають послідовності дій і публічних оцінок. Незалежно від результатів президентських виборів.