ВизиЯ Точка зрения Политика Сергій Притула заявив, що керівництво партії не чує голосів рядових членів організації

Безпритульний «Голос»

Сергій Притула звинуватив чинне керівництво «Голосу» в некопентентності та моральному блюзнірстві, а згодом заявив про вихід із партії.

 

За словами Притули керівництво не слухає рядових членів організації, фактично обравши шлях знищення тих засад та принципів, які були проголошені при її створенні.

До цього Сергій Рахманін був відсторонений від керівництва фракцією у Верховній Раді. Це означає, що партія “Голос” припинила своє політичне існування, хоча фізично деякі депутати ще будуть миготіти на телевізійних шоу. Але все скінчиться з обранням нового парламенту.

Що тут можна сказати. “Голос” повторює шлях об'єднання “Самопоміч” — від провайдера якісної, експертної політики до електорального забуття. І така участь спіткає будь-який інший проєвропейський проект.

Бо, не зважаючи на всю свою проєвропейську декларативність, українські партії існують в непорушній імперській російській матриці. Така матриця не передбачає існування внутрішньопартійних фракцій та, відповідно, дискусій. Вона зорієнтована виключно на лідерські проекти — неважливо кого саме — Порошенка, Тимошенка, Януковича, Садового або Вакарчука. Останній пішов — партія розвалилася.

Ця ж матриця не передбачає логіки опозиційності. Або ти вимушений стати “партією влади”, частиною владної вертикалі зі всіма корупційними наслідками, або ти із перманентними скандалами вилітаєш в електоральну трубу на наступних виборах.

Матриця, включаючи в себе покірливий та тремтливий народ, хоче бачити лише незмінну владу, що, в свою чергу, неможливо в українських умовах. Виникає ментальний конфлікт, коли партія-переможець вважає себе гештальтом політичної системи і намагається перетягнути кермо державного управління на себе. В результаті і монополія не складається, і коаліція розпадається.

Звичайно, за 25 років історії парламентських виборів матриця виробила два базових шляхи подолання такої ситуації, обходячи складні моменти взаємовідносин влади та опозиції.

  • Перший шлях — переродження партії під кожній електоральний цикл. Такий шлях проходила “Наша Україна”-НУ-НС-УДАР-БПП-”Європейська Солідарність”.
  • Другий шлях — збереження персонального лідерства за рахунок постійного оновлення кадрового складу партії. Таким чином еволюціонувала ВО “Батьківщина” — БЮТ — “Батьківщина”.

Щоправда, є, мабуть, ще третій шлях — ставка на регіональний перерозподіл голосів (ПР-ОПЗЖ), але висновки зробимо після наступних парламентських виборів.

Всі інші проекти, так би мовити, не попадають в Систему. І внаслідок своєї позасистемності, термін їх життя складає не більше 4-5 років. Як на прикладах “Народного Фронту”, “Голосу”, “Самопомічі”.

Вони програли, бо не спиралися на ресурси системи. Точніше кажучи, ці партії не змогли виступити лобістами певних корпоративних інтересів. З БПП-ЄС все зрозуміло — вони спиралися виключно на президентські адміністрації. Так само поступали “регіонали” — партія адміністраторів та державних управлінців.

В Батьківщині” зробили іншу ставку — на вертикаль рад. Це партія місцевих та регіональних еліт, звідси й постійні кадрові перетрубації. Тут неважлива ідеологія чи загальнополітична лінія (в чому не відкажеш ні ЄС, ні ОПЗЖ), головне — які “договорняки” отримані з місцевими баронами і бізнесом. Бо, за чинним законодавством, саме на місцеві ради покладаються функції розподілу землі, ресурсів, навіть пільг та так названих “регіональних програм розвитку”. “Батьківщина” заробляє лобізмом, і в цьому відношенні вона більш чесна, ніж її “адміністративні родичі”.

Щоправда, необхідно уточнити: в Україні жодна політична сила не виживає після наступних президентських виборів. Партійна система не склалася, вона перероджується під кожні вибори голови держави. Єдина партія, яка довго трималася на плаву — КПУ, але за рахунок імені та свого радянського бекграунду. До того ж вона завжди була частиною “адміністративного пулу”, так званої “партії влади”.

Що ж трапилося, коли перемогли “Слуги Народу”? А нічого. Адміністративного ресурсу немає, домовленостей з місцевими елітами теж, а ігрища в електорального гегемона призвели до різкого падіння рейтингу.

Більше того, “слуги” подумали, що вони теж “регіонали” і спробували монополізувати і державні адміністрації, і місцеві ради. Не вийшло. У “регіоналів” виникло багато проблем після 2012 року, і вони змогли протриматись півтора роки. Ці поки що тримають позиції, але поступово просідають. Не виключено, що ми доживемо до позачергового електорального циклу — з одночасними парламентськими, президентськими і місцевими виборами.

І тут виникає питання — які партії виживуть. Ті ж “слуги”, не зважаючи на свою позасистемність, все ж таки перемогли. Так, на один термін, але ж перемогли. Скоріше за все, якщо партійне законодавство не зміниться, ми отримуємо той же ефект, що і в 2019-му. Нова невідома домінуюча партія плюс старі напімертві гравці в новому-старому бранні. Коло замкнулося, шарманка затягнула стару пісню про “нові обличчя” та корупціонерів-державників.

Які ж зміни потрібні Україні?

  • 1. Нові партійні принципи — збереження партії, а не лідера. Програла вибори, тобто не зайшла в коаліцію, - партія обирає нового лідера.
  • 2. Дозволити існування внутрішньопартійних фракцій та виборів. На публічному рівні це означає існування партійної преси, телебачення, аналітичних центрів — всієї політичної інфраструктури, необхідної для перемоги на виборах будь-якого рівня.
  • 3. Заборона діяльності регіональних проектів. Якщо партія не перемагає в більшості (75%) регіонів, вона анулюється в мін’юсті або трансформується в громадську організацію, мережу. Якщо зараз правові норми регулюють кількість представництв, то в майбутньому необхідно переходити до якісної роботи, де кількість електоральних перемог — базовий показник КПД партії.
  • 4. Прив'язка роботи громадських організацій до діяльності партій. Причому ГО мають бути незалежними від самих партій, депутатів та будь-яких органів влади. В цьому відношенні головним завданням ГО є громадська оцінка діяльності організацій, зокрема, відносно фінансової, корупційної та лобістської активності.
  • 5. Прийняття закону про лобізм. З урахуванням особливостей партійної системи. Інакше кажучи, бізнес виводиться за межі політичного поля, але ми визнаємо, що він грає велику роль в політиці. За жорсткими правилами.

Тільки в такому випадку не будуть виникати “коаліції Шредінгера”, як в 2016 році або не зникатимуть партії в парламенті, як це трапилося з “Самопоміччю” та “Голосом”. Адже парламентська фракція, хай навіть і суперактивна, - це далеко не сама партія.