ВизиЯ Точка зрения Лидеры Українці чомусь вважають, що знаходяться в центрі світової політики

Захід нас захистить?

Українці помилково вважають, що знаходяться в центрі світової політики. Але це не так. Кожна країна переслідує свої інтереми. А відношення до України - це наслідок світових правил, але ніяк не симпатій до нашої держави чи народу. Ми ще маємо навчитися жити, захищаючи себе.

Як виглядав утопічний марічкосвіт щирого українця напередодні виборів презиидента США:

  • "Байден прийде — порядок наведе"
  • "Захід на нашому боці, ми ще задушимо росію санкціями"
  • "Ми за крок до вступу у НАТО, треба ще трошки потерпіти"

Як виглядає жорстока реальність у 2021 році:

  • Байден закликає Росію до деескалації та планує пом'якшити санкції
  • Німеччина — головний лобіст "Північного потоку-2", і Зеленський зараз буде безрезультативно просити її не давати проходу цьому газопроводу
  • У НАТО сказали, що вступ до Альянсу — рішення політичне. По факту, сказали, що поки у когось хотєлка не почешеться — ми туди не попадемо, скільки б умов не виконали.

Для певної категорії населення такі новини викликають відчуття тотальної зради, яку ми останнім часом і так активно розводимо. Особисто для мене це абсолютно закономірний результат чергового ходу світової шахівниці. Найгірше тут те, що українці на цей результат не вплинули жодним чином. Проблеми, які для нас є питанням виживання, для світових еліт — лише розмінна монета. 

Байден виступає на прес-конференції після зустрічі з Путіним

По правді кажучи, спочатку взагалі не бачив сенсу цього писати. Не вірив, що ще є ті люди у нашій державі, які досі наївно вірять у "принципову позицію Заходу". Хтось вірив, що прагматичні німці будуть жертвувати мільярдами євро від торгівлі з Кремлем через абстрактні демократичні принципи? Або що Макрон, який виношує глобальні плани поясу "Лісабон-Владивосток", буде розглядати проблему суверенності України як значимий фактор?

Але ні. Щоразу знаходжу рожеві окуляри, за які мертвою хваткою тримаються співрозмовники. Знаходять сотні причин пояснити, чому все так, а не інакше: "У Зеленського дипломати нікудишні", "Це у Байдена такий хитрий дипломатичний крок", "Такі тези — пропаганда Кремля, все насправді не так погано".

Та невже? Панове, вам настільки хочеться битися в очі, щоб до кінця заперечувати реальність? Ви настільки її боїтесь?

Тоді давайте пригадаємо, коли все почалось. У 2019-ому, коли обрали Зеленського?

Раніше. У 2014-ому. Крим окупований, на Донбасі тривають бої. Росіяни вводять до Іловайську регулярну армію. Що робить Захід? Правильно — стурбований. У 2015 році П'єр Морель представляє "план деескалації конфлікту на Донбасі". Серед пунктів:

  • вибори на окупованих територіях за спеціальним законом;
  • амністія терористів;
  • недопущення до виборів українських партій, переселенців та журналістів.

У 2019 році Зеленському перед Нормандським самітом запропонують практично аналогічний "План Штайнмаєра".

Ви дійсно вірите, що ці ЗМІ могли просувати іншу повістку, окрім тої, яка буде вигідна їх працедавцям?

А як західні "союзники" допомогли нам протягом 7 років війни? Обама, при якому Білий дім заборонив поставляти нам летальну зброю? Ввели проти Росії санкції, які московська імперія практично не відчула? Можете назвати хоч один дієвий крок колективного Заходу, яким вони допомогли Україні? Сліпа ОБСЄ? Міфічні миротворці? 

Якщо вже на те пішло, то єдиний дійсно дієвий крок зробили наші найближчі сусіди — Литва і Польща. Перша у скажених обсягах постачала спорягу практично задарма на початку війни, а також з ними ми сформували ЛитПолУкрбриг.

Які висновки?

1. Треба відкрити очі. Політика — не місце для сантиментів, емоцій та люб'язностей. Все, що там керує процесом — чистий прагматичний інтерес. Національний чи капітало-корпоративний — значення не має, головне, що ми маємо стати цікавими для співпраці, щоб на нас почали звертати увагу. До цього часу Захід буде нам обіцяти золоті гори, а по факту давати дулю з маком.

2. Потрібно зрощувати амбіції. Вічно скиглити, просити про допомогу і казати, що росію нам не перемогти може кожен. Символічно, що в нашій історії є приклади протилежного зразка. Нещодавно, 7 липня, ми згадували славетну перемогу над московитами під Конотопом. Певен, Виговському тоді не одна сотня невігласів сказала, що козацьке військо потерпить поразку. Що зробив гетьман? Взяв і розбив окупантів наголову.