ВизиЯ Государство Институты Українці насправді позбавлені будь-чких прав і свобод

Нам треба розділитися, щоб стати громадянами

На жаль, через 30 років після проголошення незалежності українці так й залишилися громадянами СРСР. Ментально, не в прямому сенсі цього слова — ми маємо паспорти, ми відчуваємо гордість за Україну та наших героїв, ми знаємо, що просто так не здамося, але...

Громадянське суспільство в Україні

Але переважна більшість не доросла до громадян. Як раби не доросли до права називатися вільними людьми. Моїсей 40 років блукав зі своїм народом по пустелі не тому, що не знав шляху, а тому, що він чекав, коли іудеї забудуть, як гарно було в рабстві. Яке смачне було морозиво, хліб по 20 копійок, горілка по два двадцять, жкг по 4-5 рублів та інші принадності радянського життя.

Тільки от біда: ми не стали громадянами.

В Україні кажуть: рабів до раю не пускають. Сьогодні можна переформулювати: до раю пускають виключно громадян, тобто вільних людей, які здатні відповісти за себе і за своє найближче оточення.

На європейських землях це зрозуміли ще в 14-15 сторіччях, коли народжувався протестантський рух. В кальвіністських спільнотах досі вчать простій істині: коли ти постанеш перед богом, ти мусиш довести свою праведність - чи є гріхи, що ти зробив для себе та громади, чому тебе поважали інші громадяни. Суд божий — це не просто моральна оцінка, це дійсно суд, який виносить покарання — або ти вільний і потрапляєш в рай, або ти раб і тому приречений до пекла. Більше того, часто траплялося так, що бездіяльних персонажів просто виганяли з міст — вони не приносили користі громаді. Жорсткі релігійні правила виховували громадянство. І це правильно.

Логічне питання: а що тоді ми розуміємо під словом “громадянин”?

Насправді, як не парадоксально, відповідь була дана ще Французькою та Американською революціями.

Громадянин — це вільна людина, тобто людина, яка володіє приватною власністю, зброєю і обирає собі владу.

Розглянемо тепер всі три критерії.

  1. Приватна власність в Україні відсутня. Як правова та економічна категорія. Насправді у нас досі діє закон УРСР “про власність” 1991 року з правками 2007-го, де говориться про особисту власність з обмеженими економічними правами. Частково ця категорія прописана в Громадянському кодексі, але так — як одна з форм власності. Про правовий та економічний статуси, яким чином приватна власність вписана в систему економічних відносин — жодного слова. Юридичне розмите поняття, яке важко захистити в суді, якого насправді немає. Бо немає соціальної та правової цінності, є тільки відповідальність фізичної (юридичної) особи — що це за нонсенс! - перед державою, чиновниками. Суд як арбітражна інституція виключена із системи суспільних відносин.
  2. Доказувати право на зброю вже просто смiшно. Особливо в воюючій країні. Звичайно, це не означає, щоб всі купляли танки і кулемети, але право володіти автоматичною зброєю — так. Рівень обмеження та регулювання — це вже особливості майбутнього закону. Але без обмежень самого права на володіння зброєю.
  3. Право обирати владу — дуже складне питання, враховуючи, що ми нібито ходимо на вибори, а потім виясняється, що обрали картинку в телевізорі або щось незрозуміле і трансцендентне з хриплим голосом, що балакає невиразне та незрозуміле.

За задумом, ми голосуємо за партії або за політиків, які виступають від імені своїх партій. В реальності ми обираємо “хорошего чєловєка”, який продовжує будувати або Нью Васюкі або “новую страну” — ну, як він її розуміє.

Тому й постає проблема: щоб були справжні вибори, необхідні справжні партії, сформовані “знизу”, а не “зверху”. Вони мають базуватися на соціальному попиті, а не виконувати в кращому випадку лобістські функції.

На самому початку ми говорили про релігійні передумови політичного світосприйняття саме тому, що вони конституюють політику. Скажімо, в Німеччині різниця між християнськими демократами та соціал-демократами полягає в тому, що перші — це католики, а другі — протестанти. В британській системі двопартійна конструкція походить від війни Червоної та Білої троянд. Тобто партійна система базується на глибокому соціальному підгрунті, різних поглядах великих громад. Є одна позиція, є інша позиція, але разом із тим всі вони — позиція громадян, вільних людей.

Іншими словами, нам ще доведеться вияснити, які критичні точки нас розділяють. Саме розділяють, але не об'єднують. Бо що нас об'єднує — ми знаємо і ми, сподіваюсь, вирішили, в якому напрямку рухаємось. Геть від Москви! - це аксіома. Залишилось визначатись із внутрішнім розвитком.

Надання Томосу в цьому відношенні — перший крок до справжнього громадянства та ментальної незалежності. Різниця між ПЦУ та РПЦ полягає в тому, що українська церква будувалася якраз на принципах протестантських аналогів, на основі місцевих, локальних приходів, а “батюшки” несли в тому числі і соціальну відповідальність за свої громади.

Інакше кажучи, у нас є громадська основа. Нам необхідно лише навчитися жити політично.